|
1.
Четвертий рік боронимо Майдан,
Бо є й такі, що каламутять воду…
А в пам’яті той людський Океан,
Що вболівав за неньчину свободу .
Кайдани знявши, що вдягли вожді
На нашу незалежну Україну,
Відкинувши нам символи чужі,
Нарешті стали ми одним єдиним.
Четвертий рік болить, не відпуска
Зима пекельна в чорних клубах диму.
І … хлопчика розтиснута рука,
Він впав на Інститутській в злу годину.
А холод пробирає до кісток,
Стискають груди розпачу лещата...
Дивіться, вбивці, в очі діточок,
Яким не обійняти маму й тата.
Якби бруківка вміла говорить,
Вона б волала до сих пір від болю,
Бо стала тим жертовником за мить -
Кров молода скропила нашу волю.
І зараз тих, хто лає наш Майдан
І хто Небесну Сотню зневажає,
Відправити б навічно в Магадан
До тих «братів», що наче хижа зграя.
Чотири роки чорні матері
Своїх синів із пекла виглядають,
А в той же час нам ситі «упирі»
З ніг наголову все перекидають.
Та пройде час і Брутів, і Іуд,
Зжере вогонь усе, що так цінують…
Липких, країно, позбавляйся пут,
Бо павуки ще по кутках полюють.
2.
Четвертий рік жахаємось новин
І живемо неначе б на вулкані,
У пам’яті – та сотня домовин,
Що пропливла під «Качу» на Майдані.
Від сліз і горя чорним став Майдан,
І вся країна одяглась в жалобу,
Та ще своїх не зализала ран,
А Зло прийшло із Півдня і зі Сходу.
Взяло в облогу села і міста,
І насміялось з бідної вдовиці.
Так час Героїв на землі настав,
Їх тисячі проти Людиновбивці.
Тій ненажері мало все крові,
Він пазурів із жертви не виймає,
Четвертий рік… А ми іще живі,
В нас велич духа пращурів зростає.
Не сподівайтесь, наші вороги,
Ми з наших рук не випустимо зброю.
Герої кличуть нас під корогви
До боротьби та визвольного бою.
3.
Ми сьогодні із сином йдемо на Майдан,
Хоч погода на дворі й лютиться.
Я його не просив, він так вирішив Сам
Вшанувати скорботну річницю.
Я маленькі ручиці візьму у свої,
Міцно стисну, щоб не загубився,
Знов йому розповім про Майдан і бої
В рік отой, коли він народився.
Я йому покажу фото хлопців й дівчат,
Для яких час на місці лишився,
Я із ним запалю кілька нових лампад
В центрі найєвропейського міста.
У світлин їх ми знімемо шапки з голів,
Бо того потребує нам серце.
І мовчання замінить ту тисячу слів,
Що зі сцени з політиків ллється.
Знаю сплинуть роки, і мій виросте син,
І побачить він різні країни,
І сюди, на Майдан, він вже прийде один,
Або вдвох, взявши за руку сина.
Вже лишаться в історії наші часи,
Й ті, що тут здобували Свободу ,
На сторожі її , вірю, стане мій син,
Мій – із самого серця народу.
ID:
778175
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 20.02.2018 22:44:46
© дата внесення змiн: 18.02.2019 21:51:34
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Без зайвих слів...
