|
Ліда вже давно відчувала, що у її житті щось пішло не так. У школі вона була круглою відмінницею, сумлінною, розумною дівчинкою, яка залюбки приходила на допомогу тим, хто вчився гірше. Часто двієчники перед самим уроком списували з її зошита домашнє завдання, передавали його з рук у руки, голосно реготали і вкінці, навіть не подякувавши, віддавали той зошит досить зухвало Лідці. Учителі часто просили Лідку допомогти Кольці Борсуку або Володьці Чорному, які були відстаючими учнями. І Лідка терпеливо сиділа та пояснювала отим «відстаючим» теорему Піфагора або як розв’язати квадратне рівняння. Ледарі, звичайно, кивали головою, робили розумний вигляд, при цьому думаючи, як би то поганяти у дворі м’яча. Дівчина була гордістю школи та батьків. Брала участь у всіх конкурсах та олімпіадах, писала чудові твори, а книжки ковтала з таким великим апетитом, що в бібліотеці вже не залишалось що читати. Школу Лідка закінчила із золотою медаллю. І вступила в університет на українську філологію. З перших днів навчання дівчина зарекомендувала себе чудовою студенткою. Знову ж та сама участь у всіх університетських заходах, конкурсах та олімпіадах. Викладачі захоплювались її знаннями та працелюбністю. Ніхто вже не мав сумніву, що Лідка вступатиме після закінчення універу в аспірантуру.
Після п’ятого курсу Лідка вийшла заміж. Її обранцем став випускник фізичного факультету Олег. Олег був гарною парою для дівчини. У них була любов. Чудова, світла, ніжна. Лідка таки вступила в аспірантуру. Олег влаштувався працювати у школу. Народилась донечка Софійка. Ніби все чудово!
Але у школі Олег заробляв мало. Постійно повторював, що ця робота не для нього. Закінчилось усе тим, що просто написав заяву на звільнення. А після звільнення не дуже поспішав кудись влаштовуватись. Усі роботи були не для нього. Він вважав, що мужчина має приносити у дім великі гроші. А роботи на великі гроші не було. Пішли непорозуміння та сварки. Лідка крутилась мов білка в колесі. Трохи підробляла репетиторством. Закінчилось усе розлученням.
Тепер вона залишилась одна з дитиною. Викладала у коледжі. Лідію Олексіївну любили студенти. Вона цікаво читала лекції. Вміла робити ліричні відступи, декламувала чудові вірші. Її слухали із захопленням. І разом з тим за таку працю її платили стільки, що ледве зводила кінці з кінцями.
Її однокласники, які вчились абияк, непогано прилаштувались у цьому житті. Хто поїхав на заробітки закордон, дехто відкрив свою справу. Навіть Колька Борсук і Володька Чорний, яких вона тягнула за вуха у школі, стали співвласниками якоїсь фірми. Їй від того ставало якось дивно, але зовсім не смішно.
Був суботній ранок. Зранку Лідка піщла на закупи. Виходячи з супермаркету, побачила, що їй назустріч біжить якась модниця і махає рукою:
-Лідка, ти? Скільки літ-скільки зим!
-Інка, привіт!
Це була її однокласниця Інна. На Інку було любо дивитись. Як то кажуть, вся із себе! Чудова стрижка. Волосся відтінку фіолетово-рожевого – останній писк моди. Одяг весь фірмовий-це відразу помітно. Всі пальчики у дорогих колечках, айфон останньої моделі. Таки так. Лідка у своєму простенькому платтячку стояла біля Інки як сіра мишка. Аж ніяково стало. Отакої!
-Ну що? Тут недалечко гарна кав’ярня. Може зайдемо?
-Добре, зайдемо,-погодилась Лідка, подумки перерахувавши гроші в гаманці.
Колишні однокласниці сіли за столиком, замовивши каву. Інка все розказувала про своє життя. Ось недавно повернулась з Туреччини, добре відпочила. Показувала фотки своїх дітей. На фотографіях усі були щасливими та усміхненими. Виявляється, у центрі міста Інка має свою кондитерську. Лідка сиділа і мовчки слухала: «Ось як люди живуть! Не то, що вона. Їй навіть розказати нічого. Чи буде вона зараз Інці розказувати про сучасну українську літературу? »
-Ну що це я все про себе? Як живеш ти? Чому нічого не розказуєш?-аж тепер схаменулась Інка, що до того часу не дала вставити Лідці жодного слова. Але чи треба було?
Лідка скромно відповіла, що живе непогано. Викладає у коледжі, має доньку і якось собі потроху дає раду.
-Слухай, Лідка, там зарплати у вас по-моєму не дуже.
Що ж гріха таїти? Лідка кивнула головою:
-Та не дуже.
-Слухай, ти не хотіла б перейти до мене у пекарню? В мене там люди мають пристойні зарплати. Та зараз уже всі більше заробляють, то у вас щось все стоїть на місці.
Виявилось, що зарплату Інка справді платить пристойну. І Лідка погодилась.
-Ну добре, давай заїдемо до мене, оглянеш усе,-запропонувала Інка. Лідка примостилась на задньому сидінні в Інчиній машині і вони поїхали у пекарню. Уже припарковуючись біля пекарні ( а тут зразу продавалась свіжа випічка) , Ліда звернула увагу на вивіску. На вивісці великими літерами красувався напис «ПЕРІЖКИ».Лідка ще раз кліпнула очима, ще раз придивилась.
-Інка, слухай, не періжки, а пиріжки.
-Що?-здивовано витріщила очі на Ліду Інка.
-Слухай, давай, не починай тут отих своїх філософських штучок. –якось вже ображено мовила Інка.
Розмова далі чомусь не клеїлась. І Лідка зрозуміла, що Інка, певно, не візьме її на роботу. Вже повертаючись додому, Лідка подумала : «І треба мені було чіпати ті ПЕРІЖКИ?»
ID:
789416
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.04.2018 16:22:03
© дата внесення змiн: 03.06.2018 10:29:49
автор: Наталія Ярема
Вкажіть причину вашої скарги
|
перше, що подумала побачивши назву: Ну як так, пЕріжки???Зайду щоб виправити 
Так мені знайомо...Така зараз грамотність, на жаль, що оті "пЕріжки" на кожному кроці...
