Ліна Костенко
СТРАШНІ СЛОВА
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись
. Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
СТРАШНЫ СЛОВА...
Слова страшны, когда они молчат,
Когда они внезапно притаились,
Когда не ощущаешь, как начать,
Ведь все уже использованы были.
Кто плакал, радость выражал, был зол,
Нашел свой путь иль до конца продолжил.
Людей мильарды, миллиарды слов,
А ты впервые вымолвить их должен.
Все повторялось: блеск, грехопаденье,
Асфальта гладь, трясина, камыши…
Поэзия – всегда неповторенье,
Бессмертное касание души.
Вам вдалося зробити перевод на відмінно!
