За всіма заклопотано-буденними справами,
боргами, дзвінками і молочними пакетами
Я забуваю тебе. Тебе і те, як ми сміялися над
речами, які тепер видаютсья мені важливими.
І лише іноді, як оце зараз, почувши кілька акордів
пісні, яка, мабуть, тобі ніколи і не була знайома,
Згадую оте важливе, оте, що було колись нами.
Оте, чим були ми. Юно-дико-голодно-наївним.
Тепер ходитиму з дивним смутком на душі,
З чимсь, що непомітною скалкою тягне на фоні.
Аж доки щоденні клопоти не замуляють це
відчуття. Буду радіти із забуття і отупіння чуттів.
Узяти і піти - чи можна так було чинити зі мною?
Ще й ця невідома тобі пісня. Вона гусінню їсть кору
Мого мозку. Прогризає діри в гайморових пазухах -
Виливається слизом, і сіллю, і слиною, і зірваними нігтями.
І я закриваю очі. Щоб не бачити, як всередині тебе
б'ються незіграні ноти, непридумані слова, невідіслані
Комусь хорошому смс. Комусь хорошому...
І от, знову молоко забулося в супермаркеті.
для В.
