Дощ і ця буденна осінь
Й вітер, знову за своє...
Тихо плаче та голосить,
Він забув - ім'я, твоє...
Дощ змива - вчорашні фарби,
Й кружить танок, жовтий лист...
Осінь, знов - шукає правди,
Щем, гаптує падолист...
І стікає, десь за обрій -
Блідий день, а з ним й тепло...
Тільки дощ, іде хоробрий,
З мріями - розбити, скло...
Ця сумна осіння сцена,
Цей легкий і ніжний сум...
Коли, осінь наречен(н)а -
Загубилась серед дум...
Загубилась й заблукала,
Між розхристя хмар й землі...
Вона, літо - проводжала,
З тінню смутку, на чолі...
