Надумало літо прийти у гостини до осені,
Зібрало гостинці і наших сягнуло країв.
Торкнувся світанок землі чудодійними росами
І сонячний погляд гарячий в очах затаїв.
В повітрі розсипались золотом сонячні промені,
І змусили жмуритись, певно, від щастя усіх.
Похилені трави, дощами осінніми стомлені,
Зіпнулись, як струни, стіною обабіч доріг.
І навіть вітри залягли без найменшого подиху,
Не втримавшись, тільки горіхи зі звуком летять.
Шепочеться листя, свого не приховує подиву,
Вже б мало летіли, та знову прийшла благодать.
Усе ожило, розбрелися мурахи стежинами,
На спинках тендітних щось тягнуть додому не раз.
Хай навіть відміряє кроки це літо годинами,
Яке ж воно справді на дотик приємне в цей час.
ий зразок пейзажної лірики, шановна землячко
