Минуле поглинуло все і забрало тебе,
Злий ворон у сірому небі пронизливо кряче,
Іду в лабіринтах, в яких загубила себе,
Шукаю твій образ красивий, мій любий юначе.
Заплуталась мовчки в своїх і чужих почуттях,
Липка павутина лиш дужче всі сковує рухи,
Я тихо помру і знайду у наступних життях
Того, хто погляне і в мене не вистачить духу.
Казав, що смілива, та ні, бо я, друже, боюсь...
Боюсь тебе втратити, спогади всі розгубити.
Сумним й істеричним я сміхом з сльозами сміюсь
І вже дозволяю примарам оцим себе вбити.
Ще трохи залишилось, потім тут буде павук,
Що сплів павутину у дивних життя лабіринтах,
Вмираючи, тягнуся думкою до твоїх рук,
Рана кровоточить, чекаючи свіжого бинту.
Я тут, наче муха: безсила й, напевно, смішна,
Не хочу боротись, слабка уже, зникли всі сили,
В думках ще літає моя віртуальна весна
Де ти і де ми та усе, що я тихо просила...
02.07.2018р.
Крик душі...Зворушливо.. 
