О, як же бушувала у мені весна,
коли тебе стрічала ненароком
й наче дощиком окроплена рясна,
мокріла, наливалась стиглим соком.
Рум’янцем густо укривались щоки,
горіло тіло, немов у нім вогонь
і подих мій ставав такий глибокий,
коли торкався ти моїх долонь.
Цвіла в мені ота весна барвінком
і пахла я тим загадковим трунком,
звучали флейти в тілі моїм дзвінко,
як ти мене торкався поцілунком.
Світилась сонцем від очей глибоких,
даючи світло всім без перебору
і так щораз ти забирав мій спокій,
було давно це й може буде скоро…
́
