Запахло в хаті знов Різдвом -
Різдвом із снігом - вічним снігом,
Була мені святим гніздом -
Моім життям - дитячим сміхом.
Все ніби вчора... та куди
Поділись ті роки блаженства?
За обрій всілись назавжди -
В нім подались у вирій серця.
У вирій раю, та у нім
Знов двері рипнули до хати,
У моїм задумі німім,
Дитям в колисці ляжу спати.
Відчую ласку та тепло...
Матусі руки на голівці:
- Ох, як давно це все було!
Думки заплутались, мов вівці.
На лаву сяду у кутку:
Все ж та ряднина - купа років,
На повні груди зачерпну
Знов рідний запах... тишу кроків.
Виймає мама хліб з печі -
До смерті буду пам’ятати,
Той смак його, та калачі -
Вернути б все на мить до хати.
Ту дивну струцлю* на столі,
На світлім вишитім обрусі -
Мій вічний рай на цій землі
І я у нім - в святій спокусі.
Стара макітра й макогін
Благають меду й жменю маку -
В душі відчула знову дзвін
І смак кутІ і запах злаку.
Та все розплило, мов міраж:
Роки приспали у хатині.
Життя вирішує за нас,
Лишивши спогад, світлий, нині...
Струцля - плетений солодкий хліб, посипаний маком , який все Різдво лежав на столі. Після свят його розмочували в парному молоці і смакували.
(С) Леся Утриско
