Мама, бувало, водила мене з собо до знайомих. У "ланкового Топчія" була музика: у скриньці, яку "заводили" ручкою, ставили круглу пластинку, по якій ковзала голка, і від того з труби над скринькою лунали музика та сів. В моїй пам'яті й досі не зтерлись деякі слова того співу:
" Тиха-тиха погодонька,
а ще тихіше буде,
як мій милий
з походу прибуде"
До хати товстої тітки Галі йти зовсім недалеко. У тітки - хлопчик Петя, мабуть, менший за мене, бо не вмів бігати так швидко, як я. У нього в руках була новенька , блискуча губна гармонька. Я ен зводив з неї очей.
- Грає?
Петя поважно прикладав її до губ і дув. Тихенько лились звуки чарівної краси. Хотілося чути їх ще і ще. Т Петя дув слабенько і швидко вморювався.
- Дай спробувати...
Дав дуже неохоче. Я спочатку роздивлявся її. Така блискуча, а спинка - червоненька, дірочок щоб дути - два рядки. Подув у крайні дірочки, потім - у середні. Які чарівні звуки і - різні! Подув сильніше, заграв краще за Петю...
_ Дай!
Петя забрав і більше не схотів на ній грати і мені не давав.
На другий день я пішов до знайомої хати без мами. У дворі не було нікого, а на призьбі я побачив гармоньку. Зупинивсь серед двору, як укопаний. Мабуть, Петя вже награвся... Дуже-дуже хотілось взяти гармоньку, щоб пограти , потім віддати. Я добре знав, що брати чужі речі без дозволу - красти - ніяк не можна. Але ж з хати ніхто не виходив... Я закрив собі очі долонею, навмання підійшов до призьби, намацав другою рукою гармоньку, обережно взяв її і так же обережно, не відтуляючи руки від очей, вийшов з двору.
У своїй хаті заліз із гармонькою на піч і довго сидів, зачудований і застрашений. Зачудований володінням гармонькою і застрашений способом заволодіння. Врешті - решт - потихеньку заграв... Почули... Посварили... Повернули гармоньку Петі.
Через багато літ я згадував цей випадок у моєму житті, сидячи у нашому дворі і спостерігаючи за маневрами хитрої курки. В окремій мисці були виставлені харчі для малих курчат. Підходити до неї дорослим курам "категорично заборонялось". І ось ця хитра курка, показушно відвертаючи голову від тієї миски, якось боком чи навіть задкуючи, все-таки до неї наближалась, щоб ніби ненароком поклювати смачного корму.
