http://music.i.ua/player/16908/6826/96838/
Переспів поезії В. Тушнової "Не отрекаются любя..."
Кохаючи, зректися? Ні!
Життя іще не ставить крапки.
- Намарне все, - скажу собі,
Та візьмеш ти і прийдеш раптом.
І буде темно за вікном,
У шибку стукатиме хуга,
коли згадаєш, як давно
мої не зігрівав ти руки.
Й до того схочеш теплоти,
тієї, що була не люба,
що не чекатимеш, поки
звільниться телефонна буда.
І буде як на зло повзти
трамвай, метро, не знаю що там,
і хуга замете шляхи,
ховаючи мої ворота...
В будинку – тиша самоти,
хрипітиме лічильник трохи,
коли у дверях станеш ти,
одним стрибком здолавши сходи.
За це віддати можна все,
так вірю я всім серцем свято,
що важко змусити себе
біля дверей не чатувати.
Оригінал
В. Тушнова
Не отрекаются любя.
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
а ты придешь совсем внезапно.
А ты придешь, когда темно,
когда в стекло ударит вьюга,
когда припомнишь, как давно
не согревали мы друг друга.
И так захочешь теплоты,
не полюбившейся когда-то,
что переждать не сможешь ты
трех человек у автомата.
И будет, как назло, ползти
трамвай, метро, не знаю что там.
И вьюга заметет пути
На дальних подступах к воротам…
А в доме будет грусть и тишь,
хрип счетчика и шорох книжки,
когда ты в двери постучишь,
взбежав наверх без передышки.
За это можно все отдать,
и до того я в это верю,
что трудно мне тебя не ждать,
весь день не отходя от двери.
