Котик малесенький в сіро-коричневу смужку
Швидко по вулиці біг, наче десь поспішав,
Наче йому хтось нашіптував тихо на вушко:
- Нумо, біжи! І він долю свою доганяв.
Якось вдавалось йому уникати машини,
За пішоходами він на зелений встигав.
Він не боявся в цей час ні собак, ні людини -
Він свою долю в великому місті шукав.
Хтось із людей помічав це завзяте створіння,
Хтось в ковбасу запашну його носом тикнув.
Дуже хотілося їсти... Та мав він терпіння,
Не зупинився, бо поклик від долі почув.
Снігу лапатого в місто несло надвечір'я,
Та попри всі перепони, а він таки зміг
Юркнути майже без сил до якогось подвір'я,
Нявкнути тихо і долі упасти до ніг.
Жінка якась поверталась з роботи додому,
Котика стріла, взяла, розстібнула пальто,
Ніжно полою укрила й сказала малому:
Більше ніколи тебе не образить ніхто.
Він зігрівався, дарма що слабкий і голодний,
Тихо від щастя тій жінці про щось муркотів.
Я таки встиг! І в зимовий цей вечір холодний
Я найщасливіший кіт серед інших котів!
То ж прислухАйтеся люди до поклику долі,
Впевнено завжди ідіть до своєі мети.
Хай Бог дає вам наснаги, завзяття і волі
Долю в цім світі жорстокім свою віднайти.
Читав цей зворушливий вірш і вже дума, як напишу про історію мого чудового старого кота, який сам також відшукав свою долю, занявкавші під двирима у нашу квартиру. Але такий чудовий Останній стовпчик мене просто вразив! Чудово!
ДОдаю у обране! І щастя вам у новім році!
Ось він тепер який! Щасливчик! 
Дуже люблю тварин. 
