Зійшла мольфарка-ніч в Карпатські гори
і осідлала мов воли Хом'як й Магуру.
Одному у вуздечку місяць заквітчала,
а другому - у збрую зірок сотню закувала.
Закинула у віз ліжник з туману,
звела на голову коруну вбрану,
у ночі темно-синю органзу
завила тіла білого красу,
й пливли під колесом поволі
смереки на схилах захололі.
А в лісі Нявки парубком зваблялись,
то від Чугайстра у корчах ховались.
В міжгір'ї виблискує, немовби, щойно з лона
русло Прутка й пороги в передзвонах.
Пацьорки-зорі у зажурі догоряють,
бо ніч карпатську, десь на сході, ранок доганяє.