Ти зникаєш, та не сліди,
Рік стікає, та не події.
Наші свічі – не просто дим,
Наші душі – взірці надії.
Нас чекають іще міста,
Млистий захід і теплий південь.
На окремих п’яти листах
Наближаємо словом квітень.
Хай завія, хай мокрий сніг,
Дошкуляє й мороз місцями.
Нам так славно в своїй весні,
Хоч не бачимось місяцями.
Ми в полоні: чи сну, чи гри,
Все зіпхнемо на примхи долі.
Плинуть колом десятки рим
Серед ночі сліпі і голі.
Ризикнули піти за край,
Стерли почерком застороги.
Боїмося ступити в рай,
Бо немає назад дороги.
Засипає наш листопад
Всі прожиті не нами роки.
Світ яснішає від лампад,
Й посилає на двох неспокій.
Ти приносиш букети слів,
Поцілунками перевиті.
Я шаную твій кожний слід,
І збираю побачень миті.
Ми легендою відбулись,
Почуттів обопільних повінь.
Вірю, знайде ще хтось колись
Рими, вкраплені в сонця промінь.
