Не пробачу собі ніколи я,
Що відпустила тебе навесні.
Серце кров'ю буде по вік обливатися,
Бо загинув ти на ворожій землі.
Мабуть, не зможу жити далі,
Без тебе не бачу завтрашнього дня.
Не знаю, як сказати твоїй родині,
Що не буде твого Дня Народження.
Сьогодні майбутньому настав крах,
А тобі лише 22 рочки.
Почуєш вже на небесах
Перші слова своєї дочки.
Не треба було тебе відпускати,
А міцно за руки тримати,
Якими ти мене обіймав,
Якими ти ні монети не вкрав.
Де справедливість ви мені скажіть?
Чому для найкращих так швидко приходить смерті мить?
Чому злодії сплять на волі,
А янголи лежать у канаві?
Ким так збудований цей світ?
Чому кожен має свій несправедливий ліміт?
Немає стільки питань без відповіді -
Скільки героїв без імені.
