В столиці Англії Лондоні проживала сім'я Дікенсів. Вони проживали в невеликому особняку на вулиці Бейкер-Стріт 12. Ця сім'я була дуже дружня і між собою і між сусідами. Вона скаладалася з : мами Меррі Дікенс, з батька Роджера Дікенса, їхньої дочки Марії Дікенс і сина Алекса Дікенса і бабусі Розаліни, яка жила в Америці і часто приїжала провідувати онуків. Марія і Алекс дуже любили бабуся, бо завжди балувала внуків. І ось надворі був гарний сонячний ранок. Сонечко світило ясно-ясно, немов те сяйво. Воно світило своїми промінчиками у всі віконця в особняку. На годиннику була шоста година ранку. Сім'я Дікенсів спокійно і мирно спала в своїх ліжках, аж поки не задзвонив годинник, що треба вставати і йти в школу і на роботу. Найтяжче було прокидатися татові, бо він вставав раніше всіх , бо мусів їхати на роботу, а працював він механіком. Йому було далеко добиратися на роботу. Мамі було трошки легше бо вона мала свій квітковий магазин. Ну звичайно найлегше було прокидатися дітям, хоча вони вважали, що і їм важко, а мама вважала, що легко. І так сьгодні як завжди першим прокинувся тато і розбудив маму. Прокинувшись мама сказала:
-Доброго ранку любий. Зараз я приготую сніданок.
-Добре люба готуй. З добрим раноком. І не забудь збудити дітей.
-Добре любий.
В Англії в сім'ях було прийнято говорити,, любий", ,,люба". І так говорили в кожній сім'ї. Мама пішла готуввти сніданок, а тато пішов вмитися ну, а діти, ще досі спали. Зготувавши сніданок мама поколикликала тата:
-Любий сніданок на столі.
-Дякую люба вже йду.
Потім леді Меррі пішла будити дітей. Деколи це було складно будити підлітків, але сьогодні це було легко.
-Діти вставайте треба снідати. І не забудьте:
-Ти Алексе старший і маєш прослідкувати за сетрою , щоб вона прийшла додому зразу після школи.
-А ти Маріє будь розумничкою і слухайся свого брата. А головне ми сьогодні йдем до леді Марти, бо внеї сьогодні деньнародження і вона нас запросила, тому не забудьте на 17:00 ми йдемо до неї в гості.
-Добре мамо відповіла Марія, але чому Алекс має приглядувати за мною я вже не маленька. Мені 14 років, а він тільки на два роки старший за мене.
-Без розмов все я все сказала спускайтеся до сніданку.
-Гаразд мам вже спускаємся відповів Алекс.
Задоволена цією відповідю леді Меррі вийшла і пішла назад на кухню. Марія трохи засмутилася, що мама вважає її маленькою, але туту заговорив Алекс:
-Не переживай все буде добре ти ж знаєш мама піклується про тебе.
-Добре не буду пішли збиратися. Вмившись і зібравшись діти спустилися до сніданку. Вони думала, що застануть ще тата, але його вже не було напевно побіг на роботу.
-Сідайте діти будем снідати. Ось я приготувала для сирники, як ви любите. І їжте швидко, щоб не запіснитися в школу.
Діти сіли мовчки і почали наминати сирники.
-Ну як смачно ?запитала мама.
-Смачно мам як завжди.
Доївши діти подякували і попрощалися з мамою і пішли до школи. Дорогою до школи Марія милувалася деревами, кущами і квітами довкола. -Ах який чудовий Лондон-це найкраще місце ніколи б його не покинула тут все так чудово.
-Так чудово, але нам треба йти в школу, бо запізнемось.
-Гаразд пішли.
І вони пішли в школу.
