І от що кумедно - я не відчуваю.
Точніше, я знаю, що маю відчути
І памятаю, як воно виглядало.
І знаю, коли б варутвало заплакати
Але. Не чую того і не розумію,
для чого взагалі це все існує.
Не лячно і не холодно, не болісно
Просто прісно. Тихо. І пусто.
Як вода кімнатної температури
У склянці прозорій і трохи теплій.
То як же згадати, для чого усе це
Робилось, терпілося і вимолювалось?
Таке відчуття, наче мене ошукали
Хоч заболіло б, чи що? Але ж ні.
Німі всі чуття і затерплі всі нерви.
Просто сіро. Як ти.
