Явища природи...Грізні...Могутні...
Погляньте лиш на це тривожне фото...
В природі ще без змін,-
Світило жалить коброю,-
Тривога лиш дзвенить
Та меркне краєвид...
Громаддя хмар росте,
Щось котиться по обрію,
З очима в товщі хмар
В село подибав дід.
Яскравий спалах...Тьма...
З-під хмари сизо-темної
На землю з гуркотом
Упали небеса...
Тріск сосен...Вітру рев...
Миттєвості буремної
Ліс стримати не зміг,-
Немов якась коса
В обіймах рук міцних
Пройшлася косогорами...
Удар...Шипіння стріл...
Я склякнув під кущем,
А мій знайомець-дуб
Скрипить всіма уторами,
Лягає, мов трава,
Вмивається дощем.
Бо він таки пішов,-
На сіно щойно скошене,
На луки та поля,
На це узлісся, ліс,
На плетиво доріг,
Гарячим припорошене,
I хай там хоч би що,-
Він радість лиш приніс.
Там овоч соки п’є,
Вмивається, хлюпочеться,
Тут зерня робить все,
Щоб колос обважнів.
Людині, певно, теж
На світі жити хочеться,-
Розгладилось лице...
Минувся Божий гнів...
Якщо не ти сам під кущем,- як циган під бороною!!. 
Дуже гарний і цікавий вірш! 
