Ми вкотре провели між нами паралель.
...невміло руки пишуть ці рядки...
Я тебе не чула й не плекала.
Ти наче ті мрії, що з приходом ранку стають все більш недосяжними.
Я б відповіла, якби вміла жити так, як вмієш тільки ти,
Я б пішла за тобою, якби не знала того, що знаю сьогодні.
В цю ніч по місту ходить щастя.
Тиждень тому я почала його відчувати.
Ну й нехай, ти полонив мої думки,
Ну й нехай, самотність ходить за мною тінню.
Я навчуся любити себе - я полюблю всіх.
Щодня я стаю дорослішою,
В дзеркало дивитись стає легше.
Ще трішки... і я вилікуюсь.
Я чула, нас порівнювали,
Казали, що ми схожі.
Я про це забуду, прийму, присиплю сіллю рану,
Я про це змовчу при нашій зустрічі, закрию серце,
Хоча знаю, що тобі не начхати.
Ми знову оминули точку зіткнення.
...неправильні ноти обрала я...
Думала все минуло, все правильно.
Ти наче веселка після дощу - я так рідко тебе помічаю.
Я б повірила, якби була не такою, якою ти мене бачиш,
Я пішла б за тобою, але спочатку повинна примиритись зі своїми страхами.
В цю ніч коридорами блукають мої мрії.
Тиждень тому я вигнала їх з серця.
Нехай все буде так, у мене час є,
Нехай все буде так, це ще не кінець п'єси.
Я зумію зважити все на терезах життя - я не втрачу себе.
Щодня безліч думок тривожать мене,
Я ховаю обличчя, але у мене є туз в рукаві.
Ще трішки... і я припиню завдавати собі біль.
Я чула про нас говорили,
Казали, що ми дивні.
Я про це напишу, прокричу.
Знаю, тобі не начхати.
Ще трішки... і я вийду з тіні.
