/третя ініціація/
Я – ліс! Я так зійшла в собі
із насінин, що погубили птиці.
І дух землі із нетрів моху й глиці
мене прийняв і з ніжністю любив.
Він так любив, що виростали сосни,
у їхніх кронах – білки і дрозди.
Його любов лунка, як сизі грози,
давала силу лісові зрости.
Спадали зорі. В папороті ребрах
гули і спали древнє та святе.
Дрімуче царство, як вода у цебрах,
росло угору із моїх грудей.
З утроб лосиць з’являлись лосенята,
вели вовчиці виводки у ніч,
північний пугач свій кудлатий клич
гойдав у тиші, як гучне стакато.
Я колисала ліс цей у собі,
я не пускала в нього лісорубів,
я берегла його від чорних бур і згуби,
аби лиш був, аби лиш голубів.
І от я вся - із сосен і ожин,
завита в плющ, гінка, як кущ суниці.
Я – папороть, я – дрізд, сова, вовчиця,
темни́зна я – незваним і чужим.
Я ліс-мовчальник, я – дрімучий ліс,
мене шукали, йшли в пітьму дібров…
І ти шукав, та так і не знайшов…
Якщо зумієш, відшукай колись.
2019