(Requiem. For women who died at the hands of rapists.)
Мене вбито під древом,
Мене розіп*яли на хрест не всеблагий
Мене покарано журбою без часу і надії.
Мене зґвалтовано під древом.
Мені в долоню не забито цв*яха
Мені у душу вбито гіркоту і цвіль.
Наді мною глумилися віки,
І древо ридало смолою, сльозою і цвітом...
Древо палало терновим вінцем і квітло
На диво.
Древу тисячі літ.
Я донині не знаю
Чи розквітла весна?
І чи час вже свободи прилинув.
І не личко рум*яне,
І не сліз полум*яних,
Той порою
Залишились ми древо, навіки, з тобою.
Сіяло небо зорями,
Колихались трави покоями.
Не блискавиць, не війн, не зради.
Лиш гріх чужий.
Моя розірвана сорочка.
І спопеляються вже прахом груди.
Я донині не знаю
Чи розсіє весна
Білі ружі наді мною.
Спопеляє війна
Душу. Горе – війна…
Мене вбито в миру.
Мене замучили під древом.
Над мною глумилися під небом
Синім і святим...
І я донині не відаю
Чи зійшла вже зоря.
Бо той вечір навік
Відраховує кроки.
По снігу і калюжах землі.
Ми з тобою тепер моє древо
Навіки, навіки з тобою.
Вірш про зґвалтовану жінку.Це не романтично, не піднесено. Це гидко, страшно і тривожно.Це не про подвиг на війні, не про любов в миру. Не про бога, не про природу. Це про глум. Не дивлячись на появу лібералізуючи життя законів кожна третя жінка страждає від насилля. Я хочу попросити підтримати жертв насилля заповідями : Не соромся, Не терпи, Не мовчи, Не обізляйся на невинних і себе, Не виливай зло на слабших або залежних від тебе. Я ще хочу багато чого розказати. Я розкажу, трохи пізніше.
Зворушлива лірика, яка ні кого не залишає байдужим! 
