На розлогий бузок, біля дому з засніженим дахом,
що у за́тишку двору, під ганком тихесенько спить,
прилітає невидана і несподівана птаха
з заметільного диму і мовчки до ранку сидить.
Спілим осені зерням не зваблюй цю птаху даремно,
не лякай її покликом і не підходь ні на крок -
розлетиться сніжинками пір'я і ляже на землю,
срібний звін легким пензлем торкнеться холодних гілок,
Пробіжить навшпиньках по дахах і у зорянім небі,
в менуеті сплететься із променем ніжним зорі,
відгукнеться легкою журбою під серцем у тебе,
візерунком сріблястим застигне в нічному вікні...
