- Я зачекалась, любий...
Перша ночі.
Чи прийдеш ти, чи ні?
А чи не хочеш, щоб я злякалася?
Та не гнівімо Бога!
Я не боюсь, бо всім - одна дорога.
Торкнутися б лишень
До твоїх вуст...
Я зачекалась, рідний
Скільки можна?
Он ходить пані садом,
Вкрай вельможна
Йде з вихилясом, плавно,
Від бедра... А я від літа ще
Не відбрела -
Не бачу ані берега, ні дна
Лишень тебе шукаю
В своїх снах,
А ти з собою маєш білий стяг
В знак того, що не наша перемога.
Я хочу здатись, сонце.
Це не важко.
Бо неминучість добре розумію
Обличчя навсебіч усмішки сіє
Хай всі радіють - звільнилась пташка!
Але чорніє думка кожна
Й заповітна мрія.
...Свята Маріє...
- Ти ще чекаєш, люба...
Й серед ночі
Коли сова чи плаче, чи регоче
Шукаєш затишку в своїх думках:
Я в відчуттях тремтячих на вустах,
У мареннях нічних, в старих листах
Осіннім листям про любов шепочу,
Але я - тут, ти - там...
... Наш Отче...
Ти зачекалась, рідна.
Спати хочеш...
Як пояснити, люба?Найкоротше
Що лиш існує в світі - пізня осінь
Але нехай вона тебе не скосить,
Як літо косить трави молоді.
Прости мені...
Та ми не ті,
Кого ще з-за життя відіграємо.
Їмо і п'ємо, але сенс увесь
Лежить десь на межі.
Усі дійдемо.
А ти не падай, пташко,
Це ж не важко- летіти. Маєш крила,
Бо цінний дар у собі ти відкрила
Любити віддано й наперекір -
Це так відважно. Але уважно
Читай Давидові пісні,
Коли ввісні
З'являтимусь тобі (а, може, й ні).
- Чи це був ти?
Здається, чула подих.
Й волосся наче нишком поправляв...
- Ти не злякалася.
Це просто факт - на подив
Собі усе вигадуєш сама.
- Чи ти уява, чи мара, чи фатум?
Відповідь лежить ген на межі.
- Так хочу знову міцно обійняти...
- Відчути б руку у своїй руці...
- А ти повір -
Ми будем потім разом.
Тільки межа очистить все, зітре.
- Третя ночі. Безсоння, миті, фрази...
І серце виривається вкотре!