Я вiдведу коня до водопою
I прихилюсь чолом до стремена.
I заступлю усi шляхи собою,
Не вiдпущу туди, де йде вiйна.
А потiм розпалю жарке багаття,
I поповзуть тумани зовсiбiч.
Злетить на землю мое бiле плаття,
I нас сховае жовтозуба нiч.
I буду причащати тебе тiлом,
Дiвочим, чистим, наче перший снiг.
I стане навкруги так бiло-бiло,
I стремена впадуть менi до нiг.
Та знову десь замайорять знамена -
Вогню й меча священна таiна.
I ранок забере тебе вiд мене,
Я прокричу: - Будь проклята вiйна!
I вiдпущу у ту важку дорогу,
Де злi вiтри не раз уже неслись.
Й молитимусь за тебе й перемогу,
Ти лиш пошвидше, рiдний, повернись!
Автор: Лiдiя Науменко