Вирушаю в далеку дорогу
Я не ставлю собі за мету
Відшукати свою давню втрату
Я лиш кидаю все і йду…
У незвіданий край неосяжний
Вже не вказує шлях мій зоря
А здавлось усе було справжнє -
Серця стук і ці ніжні слова
Та кохання мов вільная птиця
Путь проклала свій десь в небесах…
Така прірва і відстань між нами,
Що з’явилась сльоза на очах
Ні ! Я ноги зіб’ю аж до крові
Хай навіки кривавий цей слід
Буде всім зрозуміла дорога
Ця четверта дорога при ній
Я ходив по дорогах й побачив
Що постійності в світі нема
Сонце йде і інші вже схили
Зігріває , а ці , там де я...
Охопила своїм ніжним світом
Молода і прекрасна зоря
Я тягнуся до неї рукою
Кажу стиха: «Сестро, моя !
Моя зоре, мій ангел маленький
Промінь світла твого угорі
Відігрів моє серце, вже черстве,
як здавалось мені, назавжди…»
Я б хотів бути зорею в небі
І світити комусь, та мені
вже призначена інша доріжка
Тут розходяться наші шляхи...
Ти ховаєшся десь поміж хмари
Я ж внизу - там де гомін доріг
(Таких різних , як людськії долі
Вибрав стежку , яку тільки зміг)
Батько-сонце і ти сестро-зоре
Земле-матінко ніжна моя
Будьте добрі, з дороги не збитись
Поможіть, вдень-вночі, прошу я
Бо боюсь, часом ноги підводять
Часом очі чи думка лиха
Але , ні, віра - ще одне сонце
Я до неї прохань не звертав
Вирушаю в далеку дорогу
Що я ставлю собі за мету ?
Відшукати свою давню втрату
Я лиш кидаю все і йду…
