Ти питаєш мене, коли я знатиму це,
а я відкорковую дощ, запрошую вітер крізь вікна.
Що первинне під крилами, ангели чи яйце?
І я не жартую, питаю цілком амбітно.
Знаю, як зараз очі в пітьмі блищать,
малюють світи, читають казки клітинам,
виманюють з райдуги скинутих потерчат,
бояться і хочуть, знесилені, ситі, винні;
як чорне зіркове небо повище хмар
минає пороги й будує для мене карту;
як владою даною Місяцем підійма
із мене, людини звичайної, дику ватру.
Не думай про те, коли я знатиму це,
я знаю це зараз, вже янгол чаклує зілля,
це ж я віддала заговорювати яйце-
клітину простої жінки, що при надії.
(08.03.2020)
Дякую! 
