Летіти над стовпищем, тиснявою людей
дивитись, як легко із дум виростають крила,
як небо грейпфрутовим соком наповнює вінця,
і як ізабелово гривою ахалтекінця
торкається диво колишніх твоїх артерій.
Радіти, що ти нарешті побачиш світ:
не землі і назви, будинки, церкви, діброви,
а місячні кратери зранених рук Христових,
що світлі Великодні, мов голуби поштові,
складають нарешті твою міжпланетну свиту.
І більше не плине кача й ранкові віти,
я відпускаю і вчуся радіти твоєму світлу.
