Малим біжиш по сонячній росі,
Ногами легко ти її збиваєш.
Співаєш радісно веселії пісні
І в світі безтурботному літаєш.
Та раптом впадеш , зачепившись за камінчик,
Пронизить біль до самих кісточок.
Не буде вже яскравим той промінчик,
І лиш спасе тебе подорожника листок.
Ще довго ти лелітимеш коліно,
І плачучи у мами на плечі,
Ти будеш говорити їй невпинно:
« Це боляче, що аж не спиться уночі.»
А мама скаже, що з роками ти мудрієш,
Й дитячі болі гояться умить.
А як дорослим станеш—зрозумієш,
Що гірш за все , коли душа болить.
