Не завжди сіє дощ у похмуру погоду.
Не завжди з хмари падає сніг.
Так і доля моя все шука свого броду,
У потоках житейських доріг.
Колись був молодим я і дужим нівроку,
І як кінь по житті гарцював.
Та шалено летіли, неслись мої роки,
І спочинку я їм не давав.
Та густою журбою шляхи постелились,
Вже мереживом вкрилось чоло.
Мої спогади десь у стежках заблудились,
В споришах із дитинства мого.
Та вже обрій ясний відкриває дороги,
Моїм внукам пора в первопуть,
Хай вони не забудуть батьківські пороги,
Честь і вірність в житті бережуть!
