Ти не можеш зламатись,
Від себе далеко втекти,
Страху і втомі так легко піддатись,
Ще ж стільки треба пройти.
Незнані сотні стежин,
Можливо, тільки й чекають на тебе,
Безмежжя тривожних й щасливих хвилин,
Невже не відкриєш їх ти для себе?
Хіба покинеш свій шлях
Й спочинеш край чужої дороги?
Наступиш ногами на відчаю цвях,
Заклякнеш навіки від болю й знемоги?
Ти не можеш зламатись,
Бо душа міцніша за сталь,
З мрією вільною манівцями тинятись,
Бо в силі вона подолати найстрашнішу печаль!
Вікторія Болібрух
