У сні часто я літаю
Краю того сну не знаю
Там подушка транспорт мій
Ширяю довго я на ній
Залітаю до озер глибоких
В гості до русалок яснооких
І до давніх тих твердинь
Землі нашої берегинь
Але душа лине в місце одне
Хочеш не хочеш туди дремене
Де чекає серце рідне
Палке, ніжне, бідне
У тузі знемагає
Часу зустрічі чекає
І я до нього лину
Вже через хвилину
Забираю на транспорт дивний свій
Мов випущений набій
Мчу у синю даль
Забувши про печаль
Серце до серця
Погляд в очі-озерця
До душі душа
І реальність полиша
Насолоджуємось секундами весни
Бо не реальність це, лиш сни
І на ранок виючи в душі
Бо навколо лиш люди чужі
Довго ховаємось в подушку
Найліпшу нашу подружку
Спільника дурощів взаємних
Свідка миттєвостей приємних.