Знову осінь торкає ріллі,
Задихається день буденно,
Ранить тишу десь птах на гіллі,
Заколисує сум знамено.
Вітер марить в обіймах снів -
На могилах вляглось розп’яття,
Де у поглядах, щирих, синів,
Розквіта молоде латаття.
Вічні зорі шепочуть щем,
Замаілись слова в тривозі,
Очі матері, миті дощем
На дорозі... сирітській дорозі.
Загубилось життя в ріллі,
Похилилось над ним знамено,
Диким птахом, що на гіллі,
Вічність молиться так, буденно...
(С) Леся Утриско (Воробець)
