вітряна зупинка. клац! вітрина. підбори.
кремезний джентльмен. муха. чуєш?
стоїть сліпий в підземнім переході
з холодною флейтою в холодних руках.
він торгує сірниками симфонічно,
дихаючи невчасно. його не любить музика.
зателефонуй мені по иншій лінії.
нетелефонна розмова, индійські ресторани
спеціялізують мій мозок. ми любимо карі.
воїни світла, воїни газет вечірнього вокзалу
змінили імена для величання на станції:
холодні руки – холодні рухи рук!
друковані. я буду вашими руками
і вашим заголовком: симфонічний програвач
програв свою прелюдію, ловіть мене де-инде.
я не розібрав її цією викруткою з бейкер-стріт,
я не розчулив її цим пораненням,
що отримав на бейкер-стріт;
я люблю її, люблю її підманювати,
та я – лиш муза цієї вулиці.
алес пиво, але спів! він лунає, як калюжа.
хлопці, кидайте це діло чисто для здоров'я.
там ще якісь, очевидно, спеції роблять її зеленою.
з друкарського б'юра вийшла коротка спідниця
дуже великовишукана!
родюча мати-земле! твої степові могили
поховано на глибині 50 футів
під бейкер-стріт. от дідько!
пливучи за водою цією канавою,
думаєш сам до себе: як я сьогодні маюся?
дякую. ви не спитали, та все одно добре дякую.
[pygmy and the whore>
великоспинкова fraulein, розраховуй на мене, –
каже пігмей, і вона помалу впадає в розпач.
малий чоловічок – фонтан оптимізму й завзяття.
він дереться на неї, немов альпініст,
ні з чим не рахуючися. його велемовної мови
не можна слухати. він знає такі слова,
що ти їх не знайдеш навіть у вебстера.
підказка: шукай у грінченка. де він?
наразі – в зоряній галереї, десь між блендфорд-стріт
і марсом. нарешті він може зробити свою пропозицію;
угода. знов муха. ти чуєш? дзвін тестування тестикулів;
гаманець заважає. він належить до лівоцентристів,
він розголошує свої літа, плаче і признається
в старому дитячому страхові: боїться весільних дзвонів.
це дуже сумно, – погоджується повія, –
і тим паче я рада, що ти можеш мені поплакатися,
тобі все одно доведеться поплатитися. я гадаю,
тобі заважає твій гаманець. хлопець здригнувся, замислився,
і дозволив собі поглянути правді у вічі. а я
мушу вже завертати на marylebone road.
[crash-barrier waltzer>
а тут я постійно ковзаю та послизаюся, тут волочу
ногу канавою, а друга нога – надворі.
тут лунає опівночі ціла крамниця радіоприймачів.
я не знаю, що мене тягне сюди.
там вона сидить без хліба й без води;
тут між цими білими лініями, де вона ставить машину,
я зупинюся, й почухаю потилицю, й цілу спину.
стара леді вальцер, ой, леді ґрей,
аварійно-бар'єрна мати єдиного сина.
ви бачите, офіцере: вона й сама потерпіла.
а ваша блакитна сорочка –
перепрошую, ви – балетмейстер?
у вас черевики в глині; у вас навіть очі сині!
підхопіть цю стареньку ніжно,
як ромео – джульєтту. бачите? вона ледве йде,
а вдвох у вас вийде дуже круте па-де-де.
обрис її останнього сну; образ його отруйного жалю.
жодному п'яному волоцюзі не дозволялося спати тут,
в переповненій порожнечі. офіцере, я відвезу її до готелю.
заплачу за рахунком, і доглядатиму, доки вона одужає.
ви хочете вбити? сором! люди перевиховуються, –
ми повинні навчити їх не мати моральних бар'єрів.
[mother england reverie>
ні, я не маю часу на ваші тупі журнали.
я не бажаю досліджувати витоки чи могили.
я не маю своєї хати, я не маю автомобіля,
і якщо вам здається, що я жартую,
значить я – лиш один з жартівників за чаркою.
ні, я не граю в теніс; я маю лиш одну банду;
нам не треба на похорон кільканадцять тисяч людей.
тут був маленький хлопчик – він стояв на шкільному журналі,
потираючи руки й танцюючи: о рідна англіє, ненько!
як ти мене звеселила, дозволивши
танцювати на цьому журналі, що палає і смалить мені
п'яти! я вдячний до сліз! а може, то був не журнал.
колись я буду менеджером в модній галереї.
я намалюю портрет королеви на повний зріст.
а якщо я колись доспівуюся в термінальний градус цинізму,
це – просто дрібниця в морі суспільних проблем.
що ж, я дрейфую вниз долиною бейкер-стріт;
зі мною – моя крутостороння реальність.
– крутостороння. я не можу бажати кращого,
коли все на світі зроблено й сказано. що ж тепер?
я вдовольняюся зрілою багатопудовою впевненістю,
що я – ви познайомилися з генієм бейкер-стріт.
я розмовляю і з зорями, й з цією гнилою канавою;
я підморгую до перехожих, я ловлю з безтурботним нахабством
погляди всіх дівчат – та то не залежить від мене.
якби я не був на вигляд,
як тепер, я дивився б у винший бік.
а власне, я ж казав: индійські ресторани
бальзамують мій мозок; газети фарширують його лайном;
я стою на зупинці, й слухаю: в підземному переході
сліпий симфонічний продавець сірників слухає,
що робиться в світі; особливо – в серцях людей
baker street muse, jethro tull
ID:
890612
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.10.2020 20:42:13
© дата внесення змiн: 03.10.2020 21:59:28
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|
