Знову він пройшов стороною,
перекинув свій духмяний світ
понад душу, над терпкою млою.
Знову стежитиму з-за воріт
Тільки б доторкнутися до нього...
З великом помчуся навздогін
Най гордує усього людського,
най гидує мешканцями стін
Надто довго пошепки тремтіло,
через кожне поле, кожен ліс.
Я зірвусь... Нехай ламає тіло!
Я летітиму під шум коліс!
Під останню рису переквітлу -
поміж тучі - набряком вогнів,
під міцні обійми й запах вітру,
із химерним тріском-шифром цвіркунів
Поки хмари стиглі і гарячі,
а твій видих - тріщиною в них,
доти світло в квітах нишком плаче,
проводжаючи твій тихий вдих
