Ошуканий і приспаний народе,
Ти волю маєш лиш на чужині.
Відлуння йде від кривдника: "Не годен
Ти дати раду вічній цій війні!"
Зникають дні, роки, віки минають,
А ти ще й досі не скидаєш пут -
Так лагідно вони ж бо огортають...
Затишшя мить - і знову жалить спрут.
І знову спиш під супостата трунком,
Не бачиш й крихти правди - у пітьмі
Із недругом ладнаєш знов стосунки,
В котрих уста твої холодні і німі...
Оговтуйся! Карбуй свої скрижалі
Без ворога гнітливого ярма -
Хай блиснуть у зіниці пекторалі
Тому, хто марить нас приборкати! Дарма!
Ілюстрація: "Пересторога" Юрій Нагулко.
Якби мені до рук скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі (Василь Мисик, Біля криниці, 1967), думаю, що можна й писати й карбувати. У Вас інша думка?
