Впусти в свій дім, налий горнятко кави,
Людині втомленій від війн богів з богами.
Заглянь у його очі, ніжно, неквапливо,
Цю мить він збереже для себе шанобливо!
Торкнися його рук, іди по венам,
Відчуй як серця стук гримить шалено.
В обіймах ніжних рук міцних забудь тривоги,
Ти пригорнись й теплом його зігрійся до знемоги.
Він був із тих хто солить не куштуючи,
Вона із тих хто п'є лише лате.
Стягає в купу доля протилежності жартуючи,
Вони без слів подякуть за це.
Він мало говорив, все лиш по суті,
Вона неслась туди, де вирує життя.
Вдавав байдужість до краси її - до люті,
Чому ж так сталося, що досі нічия?!
Вона ідей нових завжди потребувала,
Могла й хотіла дати людям всю себе,
Гналась шукати щастя у місцях де не бувала,
Всміхалась ніжно і не знала що йому в душі шкребе.
Хто він їй є? Коханець, друг, знайомий?
Чи може тінь з минулого життя?..
Ким би не був, він просто буде поряд,
Без докорів, без болю, без вагань.