Хизується кораловим намистом,
У вальсі з пустотливим вітерцем.
І шлейфом дорогим листки барвисті,
І дощик жартівливий, ледь бігцем…
Сороки торохтять останні вісті.
Сріблиться павутинка на вустах
І, зроджений у просині сочистій,
Як ніж – у хмари пінні, стале- птах –
В лахміття гонорову урочистість…
Здригається повітря сонний дах…
Згрібають в купки вже опале листя –
Красуня і бровою не веде.
Багрянцем стиглі грона зайнялися,
Вмлівають ще під сонцем, де-не-де.
Розкішні коси златом розплелися –
Вродлива й плідна по землі іде.
23 01 2017
(с) Валентина Гуменюк
Розкішна, нічого й казати! Але непередбачувана, як і жінка!
Як Жінка!!! 
