Дві тисячі двадцять перший.
Вітаю, черговий верше!
Вітаю, холодний друже,
Тобі поки все байдуже ...
Ти нас ще не чув, не бачив,
Не знаєш про наші хиби.
Хтось скаже, вітаю, старче?!
Та ти молодий ще ніби ...
Не з тих лодиряк понурих,
Не з тих лінюхів похмурих,
Тепер тільки вибухові,
У діях, у вчинках, слові!
І буде стократ нового.
Біда, хто всього боїться!
І носа ховайте свого,
А то НЛО насниться ...
А ми тепер бу́демо інші,
По іншому станемо жити,
Змістовніші стануть вірші,
Учитимуть нас любити ...
...........................
Спинити врешті в світі війни,
Урятувати від хвороб,
І оживити сіл руїни,
І наше прагнення свобод …
Щоб не тьмяніло синє небо
Від перепалів і отрут,
Не було соромно за себе,
Не панував обману спрут …
Скільки тих вершів у людини,
Скільки не знайдених містків,
Зникають у лісах тварини,
Та й мало стало тих лісів …
А так будинки і квартири,
Напої, їжа, барахло,
Немов планети дезертири
Сиплем отруту в джерело …
Десь там доглянуті і милі
Ідуть малята в перший клас,
А потім ніжаться на хвилі,
А завтра за вікном Парнас …
Чудово, тільки за порогом
триває в Сирії війна,
І Україна просить Бога,
І ще країна не одна …
Від біженців не видно обрій,
Тож у Європи новий біль,
Щоб не впустити кволих, хворих
В якісь Бретань, Прованс чи Лілль …
Чомусь не може зупинитись
Той жах, що «кожному своє».
Бути нормальним, досить злитись?
Світ за вікном життя ВДАЄ …
дуже хочеться. щоб ми з ним потоваришували... 
і я так кажу ... дякую
Буде! ... І вас вітаю ...
