Мої слова вмирають в голосі моєму!..
Він їх ламає скрипом, і до щему,
до ниючої згадки перед ранком,
до вогкості в думках, у білий сон - серпанком,
ламає кожну букву, кожен колір-тему
Мої слова в агонії, немовби квіти,
які шукають Вас, бо погляд світить,
бо вірші оживають, як читаєте,
бо подумки хоч крапку в них згадаєте -
і будуть бавитись, сміятися мов діти
Коли побачите останню кому -
вони вже сплять тихенько на листочку цьому,
під колисковий голос забувають втому...
