не погубилися чомусь
у світі рідні очі ...
піду по вулицях пройдусь,
піду, так серце хоче ...
вони і тут, вони і там,
їм тісно десь в кімнаті,
якось аж заздрісно вустам:
очі ж такі багаті ...
чи волошкові, чи мов ніч,
а проникають в душу,
хоч і в полоні протиріч,
їх упіймати мушу ...
о ні, це зовсім не тюрма,
впіймаю та й відпущу,
пробачте, панно, це весна,
за звичку невмирущу
* Дякую Наталі Косенко - Пурик за пробудження своїм віршем такого настрою ...
