у монохромному засвітленому кадрі
тримаючи весь всесвіт на плечах
кляне богів розіп’ятий на гарді
іржавого кривавого меча
останній свідок перших днів творіння
нової гри в координатних межах
де щемний шурхіт чорної одежі
й сухі ялини догори корінням_
>
схід злого сонця_ світло їсть зіниці
холодний стронцій сліз змиває грим
колючими абстракціями рим
означені периметри поразки
ці низки черепів_ смердючі в’язки
приречених на воскресіння тіл
злітаються круки на частокіл
вітаються подобою латині_
>
цей монохромний кадр в очах понині
свідомий сон розтанув вічність тому
про вбачене – ніколи і нікому
коротка клятва_ подиху не варта
пульсар життя – пуста відбита карта
вуста ждуть оцту / спрага душу рве
і під дошкульні шепоти пророцтва
живе зотліє / мертве оживе_
