|
Дрім нехотячи озирнувся на своє тіло. Те, що було колись тілом. Те, що стало не потрібним. А можливо, вже давно було непотрібним, нездатним. А що таке він зараз? Міцний корпус, гнучкі руки, ноги, постійний зв'язок з мережею, практично вічне серце, відсутність потреби у традиційній їжі, спогади … спогади … І радісно, і сумно. Попереду так багато всього. Позаду набагато менше. Закралася думка про «іншість». Чим ж стане для нього ця «іншість» …
………………
Отож про «іншість». Наче пропала внутрішня незгасима потреба переживати. Пам'ять, звичка її вимагала, спонукала до цього … А що він сам? Спокій … Так, спокій. Але Дріму раптом стало порожньо від цього спокою. Він наче був частинкою чогось великого , а тут раптом опинився сам на сам з собою. Машинний організм зберіг усю пам'ять , зафіксував стандарти поведінки, звички … Але машина не співпереживала. Вона знала, що це потрібно, мабуть необхідно, але у неї не було цієї глибинної потреби. Колишній світ відмежувався від нього, так як і він від цього вже не свого світу.
Поки залишалися старі друзі, було легше. Але вони пішли … Знайомих з дитинства облич ставало все менше. Ставало все менше тих, хто знав його іншим …
………………..
Дурна собако, чого ти дивишся так на мене? Ти наче мене жалієш. Тобі шкода навіть гавкнути …
Які безглузді зустрічі ?! Які безглузді істоти?!
…………………
Вважалося, що пам'ять, спосіб мислення вироблять особливе емоційне поле, мікросвіт навколо штучного тіла. І тоді все буде наче повторенням людини. Але цього не відбувалося. Штучний інтелект не інтегрувався у життєвий простір. Простір був йому чужим …
……………….
Дрім шукав шляхи нової цілісності. Він давно зрозумів, що оточуючі науковці нездатні запропонувати йому щось особливе, те, чого б він не знав. Чи міг він знайти те Щось сам? Принаймні, намагався.
…………………………..
Зелені трави, квіти … Вони такі різні, не симетричні, не досконалі з точки зору геометрії. Криві дерева. Хаотичні кущі. А якщо подивитись з космосу … Материки розкидані в якомусь хаотичному порядку. Справді , краще б був один як колись давно. Навіть планета і та якась приплюснута. Який жах …
Ці людські почуття. Їй відмовили у щирості, близькості. Далі сум, хаос, знервованість. Поруч десятки схожих за такими ж параметрами. А їй потрібен цей один. А цей дивак у його звичці колекціонувати старі речі просто позбавлений будь-якого сенсу. Платити за це неймовірні гроші?! Щоправда, сьогодні трапився один логічний екземпляр. Чоловік збирав пляшки і обмінював їх на гроші. Нарешті. Щоправда, дещо пізніше витратив їх до неймовірності безглуздо. Його організм не потребував такої дезінфекції.
…………………………..
Навіщо так багато кольорів? Мабуть , для ідентифікації різного. Але ця різність породжує додаткові витрати. Неспокій. Хаос.
Цей чудовий блиск металу. Фантастична конструкція мосту. Симетрія. Людина нездатна відчути цієї краси.
Краще порожньо, ніж хаотично.
Може б кудись полетіти. На іншу планету. І там зробити все так, як подобається йому.
А може змінити цей світ? Та ні. Старі спогади кричать: не смій.
…………………….
Він летить не сам. З ним кілька безглуздих створінь. Вони, щоправда, не знають, наскільки вони безглузді. У нього неймовірна місія. Він будуватиме. Нові міста, мости, дороги. Вони думають ,що він це робитиме за їхніми схемами. Ні. У нього свої.
……………………….
Після того, як корабель з людьми повернувся на Землю, для Дріма мав б настати момент розуміння. Себе самого. Свого світу. Отже, він більше не людина. А хто?
Величні будівлі, конструкції.
Невдовзі прилетять інші, такі ж як він. Але щось не так. Величний порядок, симетрія, передбачуваність, безмежність, невразливість … Виявляється, усе це швидко втрачає свою цінність. Бо воно досягнуто? Чи воно у такому варіанті не містить у собі цінності?!
Раптом захотілось звільнитись від цього. Повернутись у старе. Але ж неможливо. Хто ж він тепер?
…………………….
Дрім почав руйнувати. Але задоволення від руйнування теж швидко минуло. На щастя, у нього з’явилася місія. Він її зрозумів. Нарешті з’явився такий жаданий сенс. Він мусить врятувати людину. Від себе самої. Від бажання стати такою, яким є він.
Зберегти її такою, якою вона є. Органічною частинкою Всесвіту. Вразливою, емоційною, безглуздою, бездарно талановитою у своїх помилках, теоріях, вигадках та фантазіях … Виявляється, це необхідність. Без цього неможливо. Без цього втрачається сенс …
ID:
920946
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.07.2021 21:00:45
© дата внесення змiн: 09.08.2021 13:34:57
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
мабуть, не в усіх ... але в деяких точно так
Сподобалась проза! Удачі Вам! 
