|
Ранкове Сонце довго дивилась у долину. Там у ній метушилися Інші. Подруги називають їх Дикими. Але учитель забороняє їм вживати ці слова. У нього свої аргументи. Так, вони відстали у часі. Вони нічого не вміють і не хочуть вчитися новому. Але давайте спроектуємо цих людей у майбутнє - десь так років на тисяч десять. Чи будуть вони аж так сильно відрізнятися від нас? Мабуть, що ні. Холодний Вітер не погоджується. Холодний Вітер вважає, що час не змінює цінностей. Це лише ще одна координата, яка швидко пробігає по осі, а цінності живуть у людській підсвідомості. Щоб їх здобути, потрібно опинитися зовні подій. Ніхто з Диких навіть не намагається «опинитися зовні», протиставити себе іншим, своє окремішне загальному. Навіщо ризикувати, виходити із зони комфорту?!
«Дикі називають себе такими ж іменами. Пройдуть роки і вони теж почнуть літати. Але вони ніколи не доберуться до зірок …» Холодний Вітер каже, що тривалі польоти підкоряються лише тим, хто живе у багатомірності. А ці істоти не виходять за межі трьох координат …
……………….
Планету охопили пожежі та повені. Озираючись на свої зорельоти, раса Майбутніх не боялася цих катаклізмів. Усі були переконані у їх циклічності. Дикі ж навпаки вели себе хаотично, кидалися в різні боки, шукаючи надійного сховку. Нарешті вони спробували прорватися на території поселенців. Але їх не пропускали. Уникаючи насилля, їх просто відганяли. Дикі ж не стримували себе ні в чому. Не отримавши покарання, вони знову і знову проникали на територію поселенців. Невдовзі з’явилися перші жертви. Вчитель намагався їм щось пояснити, але це було недоречним і помилковим. Його просто затоптали, намагаючись будь-що увійти у закриту зону.
………………
У них був вибір: знищити відсталу расу або покинути Землю. Вони обрали друге. Так, ця планета не була їх власною домівкою і не стала нею. Вони були тут у гостях. Їм потрібно було покинути її у такому стані, в якому вони її побачили за першої зустрічі. Це правило. Дякуючи цьому правилу, вони існують так довго. Не маючи ворогів, у мирі з своєю свідомістю, з своїм минулим. Хтось залишився? Так, були ті, хто вірив: час змінює генотип, час формує цінності, час – це перша додаткова координата, яка опановується тими, хто думає і мріє. Ранкове Сонце була серед них. Ви не повірите, але поруч опинився і Холодний Вітер. Він не міг її покинути. Так йому сказали його зорі.
Вони разом будували кораблі. Багато кораблів. Зовні ці споруди нагадували звичайні кам’яні будівлі. Але посвячені у таємницю багатомірності знали, як їх підняти у повітря. Ранкове Сонце пробувала пояснити людям проблему циклічності, але їй не вдалося. На кожному континенті, на землі і під землею, глибоко у воді … Їм це вартувало сотень років. Але світ диких поринув у чергові війни, подекуди користуючись їхньою працею як знаряддям вбивства. Жага влади, вищості, ненаситність … Час минав, а вони нікуди не щезали …
Холодний Вітер почав писати. У нього тепер звичка: писати. На стінах, на скелях … Він постійно говорить: у них мусить з’явитися хтось, хто зможе прочитати. Той, хто опиниться зовні …
………………
Ранкове Сонце дивилась у долину. Це була її батьківщина. Вона тут народилася. Кілька тисячоліть тому. Але тут залишатися не можна … Тут інша енергія. Вони не розуміли раніше, що Всесвіт – це лише переплетення енергій. І є місця, де чорне мусить перемогти … Лиш тільки Вітер. «Він ж сам мене переконував у зворотному. А зараз живе вірою … Він чомусь тепер вірить у людину серед Диких».
………………….
Чи вони змінились? О так … Вони повторили технології, які спостерігали колись з чагарників у руках поселенців. Вони нарешті зрозуміли їхні географічні карти і карти зоряного неба. Але чому ж не пропало це нестримне бажання нищити невідоме, принижувати слабшого, володіти навіть непотрібним, але обов’язково володіти … Прагнення влади, нерозуміння цінності свободи, пригнічення волі … Поступово це все опановувалось штучним розумом. Поступово … крок за кроком … Дикий світ наближався до зірок. Здавалося, ще кілька зусиль, ще кілька років …
Холодний Вітер був правий. Таких не пускають до зірок. Ви запитаєте, хто? Вони самі …
……………….
Смарт не була звичайною дівчиною …
Перед нею стояло завдання: підготувати планету до заселення людьми. Ніхто навіть не згадував про те, що тут теж може бути якась форма життя. Рослинний і тваринний світ? А людина знає усі його форми? Вона взагалі може зрозуміти якісь нові особливі форми існування життя? Адже вона дивиться лише своїми очима, своїм розумом, своїми потребами …
Смарт була найкращою у школі, найкращою на факультеті … У цьому мабуть і була її основна проблема. Відчуженість, зарозумілість … Саме так її сприймали оточуючі . А їй всього лиш було з ними НЕЦІКАВО …
Тут внизу планета. Їй вже очевидно, що вона наповнена особливим життям. У космосі не існує планет без життя. Просто починати потрібно від мікрочастинок … А потім виявиться, що у них особлива взаємодія, яка не зустрічалася раніше. А потім вони починають спілкуватися з чужинцем … який нічого не чує і не розуміє.
Завтра вона знищить її, бо таке бажання однієї з земних компаній. Її атмосферу буде трансформовано, надра спустошено. Потім людина покине цю планету. Через багато років все відновиться, але якою ціною … Потім знову якась нікчемна раса прийде, щоб скористатися нею і вичавити з неї усе, створене його величністю Всесвітом …
Смарт почала жити у іншому вимірі. Мабуть, це буде найкращим описом її стану … Але усе по черзі.
……………..
Смарт закриває очі і опиняється у дивному невідомому світі. Ні, це не сон. Вона наче мільйони дрібних мікрочастинок, що розлітаються в усі боки. Поруч з нею мільйони інших. Усюди панує спокій і водночас бурлить життя. Дотик до когось означає наплив зображень, подій, музики, у які поринаєш миттєво і … раптом покидаєш. Цього всього навколо так багато.
Смарт наче пробуджується і знову опиняється серед гористої місцевості на цілком безлюдній планеті. На «умовно безлюдній планеті». Виявляється, що минуле тут настільки ж живе сьогодні, як і колись. Його просто потрібно побачити … А що станеться після трансформації? Усе це багатоманіття буде виштовхнуто у відкритий космос. Можливо, воно знайде нову домівку, а можливо й ні. Можливо, його буде поглинуто чорною матерією?! А це уже справжня загибель, припинення існування.
………………….
Чи зможе Смарт переконати землян, пояснити, що кожна планета у Всесвіті уже зайнята? І чи лише землян? Мабуть, ні. Але вона зрозуміла, що їй потрібно додому. Там на неї чекають …
………………..
Холодний Вітер писав листа … Писав комусь зовсім невідомому.
«Взаємодія світів можлива. Прийти в чужу домівку можна, але покинути її потрібно в тому стані, в якому вона тебе зустріла».
ID:
923350
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.08.2021 16:40:19
© дата внесення змiн: 29.08.2021 11:45:34
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво написано! 
