Ось і літечко чергове промайнуло,
Пролетіло, мов метелик за вікном,
В небі сонце по осінньому зітхнуло,
Впало променем на серця метроном.
А душа, мов на розпутті зупинилась,
Половина ще у літніх, теплих днях,
Ну а друга - вже на осінь задивилась,
На блакить сетементельну в журавлях...
Щось прожито, щось далеке відболіло,
Ріки щастя досі в пам'яті дзвенять,
Щось лишилося, щось в вирій полетіло,
Чути, крила десь у хмарах шарудять...
Трішки зморшок стало, сивих волосинок,
Більше волі, віри, досвіду та мрій,
В круговерті більше затишних зупинок,
Де написано: Живи! Люби! Радій!
Стало глибшим слів несказаних мовчання,
Стало більше насолоди від дрібниць,
Кожна мить живеться так, немов остання,
Більше кроків, помилок, часом дурниць...
І хай червень майже в осінь перелито,
Хай листок рудий кружляє за вікном,
Буде все, зима, весна і буде літо,
Поки стукає невпинно метроном...
***
