Океан піді мною. Ще декілька сантиметрів, і пальці ніг, прорізаючи поверхню води навпіл, здіймаються над хвилями, і вище, вище, боязкими тремтливими рухами, – уже летять. У вуха безцеремонно вривається вітер, піднімаючи на сполох усі думки в голові, наче протяг, прорвавши оборону тюлі, увірвався в кімнату і закружляв папери та рукописи, що були акуратно складені на робочому столі. І я вже не знаю, як приборкати те хвилювання, яке транслював мені ти з глибини своїх темних безкінечно спокійних очей. Ти і є той океан.
Але океани хочуть затягнути у свою тісноту та темінь, а ти ж, навпаки, – ще й піддмухуєш мені знизу, щоб мені злетіти вище, і вище, щоби з висоти ще більше злякатися холодного вигляду твого спокою.
Холод пронизує мене уже до кісток, пробрався навіть у заборонені для відвідування місця, де (думала, що надійно) заховала свою ніжність. Вона б‘ється, не може знайти запасного виходу звідти, і натискає кнопку тривоги, щоб паніка її замаскувала та захистила.
Проте ти такий проникливий, що змушуєш її здатися. Ти знаєш, що ще трохи насильно потримаєш її в руках, мою ніжність, і вона втомиться та припинить пручатися. Тож ти повільно послаблюєш свою хватку, приймаєш долоню з її застиглих у німому криці губ, і розмикаєш руки. Вона назавжди зламалася. Їй не треба більше боятися. Вона тепер може любити тебе.
Хочу, щоб сьогодні ти зламав усі мої фортифікаційні споруди на шляху до ніжності. Сядь навпроти мене на ліжку. Склади ноги у позі лотоса, і я зроблю те ж саме. Тільки відстань між колінами так, щоб не відчувати один одного. Вдивлятимуся тобі в очі пильно, відчайдушно шукаючи у тобі небезпеку і страх, та все ж не знаходячи жодного з них. Якби ж виник зараз хоч один резонний привід злякатися тваринним страхом і втекти… але ж ні, у тобі небезпеки немає. Просто я сама – виткана із тривоги, усе моє тіло вібрує під твоєю напругою, але крізь нутрощі пробирається до виходу через груди той самий мій внутрішній дослідник, який прочитав удосталь фоліантів про любов і прямо зараз жадає практики. Усе моє тіло мобілізувалося, наче перед нападом хижака.
І ти почав наступ.
ID:
924300
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.09.2021 23:58:03
© дата внесення змiн: 31.03.2022 15:54:04
автор: Олена Грикун
Вкажіть причину вашої скарги
|
