Скільки років самотності випали нам
І на знесилім обличчі
Вчимося читати молитов на вустах,
Відчаєм зазираючи в вічі.
Зґвалтована правда блукає собі,
Шукає людського притулку;
Поругані діти, поругане все,
Хворобою стала розлука.
Не намальовані віхи святі,
Не сказано слово останнє в Завіті:
«Молю, я благаю тебе -
Озернись у своїм лихолітті»
Відверті слова на світанку століть,
Відчуєш у спині кривавії жерна:
«Скільки років самотності понад усе,
А більшого нам і не треба»
Цинізму холодного не розділю
В пекельнім мареві світу
І відповіді в кишені свої віднайду
Всим тим зловонним блюзнірам.
Нехай чекають світила небесні зорі,
Нехай зриваються листя з невинних,
Відвертістю вдаримо ми по Землі,
Землею і Сонцем єдині.
Прозорість відлунням кришталевим сягне
Усих тих прихованих істин,
Святими не стануть, їхня святість мине,
Захлинеться чуттєвістю віри.
Скільки років самотності, а скільки й ще
Нам винесло розхристане небо,
Щоб стати щасливими понад усе,
А більшого нам і не треба.
11.12.2008
