Сонячного вечора, сидів старий художник в невеличкій кімнатці — майстерні та споглядав свій витвір. По його зморщеній, сухій шкірі на обличчі протікали поодинокі сльози, а кістляву грудну клітку вдаряло нерівномірне дихання. Та художник, навіть, не помічав бентежного стану, його увагу всеціло забрала картина, намальована ним близько півтора року тому. Не насмілювавсь до цього моменту поглянути на неї, більше того, спробував стерти її з своєї пам’ятті, фізично сховати за старий шкаф, куди ніколи не сунувсь із прибиранням. Постановив собі нехай пилиться там та заростає паутиною часу.
Та сьогоднішня подія, а точніше прочитана головна сторінка місцевої газети, мов би, маяком освітила закутки ще свіжої пам’яті. І більше вдавати безтурботність не зосталось сил. Діставши закутану в папір картину, струснувши її, поставив перед собою на стільці, сперши об спинку. Сів навпроти і, наче, зі своїм давнім приятелем, з котрим колись дуже погано розійшовсь, спочатку не сміливо, згодом, все відвертіше дивився на зустріч.
Перед взором старого художника, робота над цією картиною відтворювалась в деталях, таке враження, що вона завершилась, всього на всього, кілька годин тому. Як і тоді, зараз відчувалось, як кольори, образи, задум, розповсюджуються за її межі. І вплітаються в значно більше полотно, яке не осягнути людським розумом.
Ослаблений, кусаючи губи, художник порожніми очима вглядавсь на образ могутнього моря, котрий перебував у стані шторму. Високі хвилі, на тлі сірого, місцями чорного неба, який прорізають блискавиці і б’ють у воду. На відалі видніється на пів — затонулий корабель, його крила — вітрила, пішли під воду і він доживає свої останні митті. Та найголовніше, знаходиться ближче до споглядача, а саме човен, на якому намагався врятуватись чоловік зі своєю сім’єю: жінкою, двома доньками - близнятами і сином. Найфатальніше, стихія без зусиль перевернула човен, а сім’ю розкинуло в сторони, хтось уже пішов під воду і видніється одна — єдина ручка, когось на декілька десятків метрів відкинули хвилі в бік, а голову сімейства накрив собою плав — засіб.
Тремтіло тіло художника, а руки відмовлялись слухатись вказівок. Та зусиллям волі підняв із землі пляшку розчиника, щедро вилив його на тканину і кволою долонею почав стирати сюжет. Краски спочатку погано піддавались, картина пручалась спробам її знищити, але художник мав над нею владу. В процесі, попри внутрішню вигорілу порожнечу, спробував згадати кривду, шкоду яку наніс нещасний герой картини. Проте, у відповідь та сама пустка. Старий особливо й не наполягав.
Жваво відгукувавсь лише один факт, а саме прочитане на першій сторінці в газеті: «Ще недавно впливовий високопосадовець впав у кому в намаганнях вбити себе в голих стінах псих — лікарні».
Старий художник знав таємну глибину свого таланту і знав силу наміру, яку вкладав у картини. Нажаль, він не зміг впоратись з цією силою, людські емоції закружляли його і підвели до самісінького обриву, при чому, він встигнув зіштовхнути з нього інших.
ID:
948667
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.05.2022 20:53:14
© дата внесення змiн: 24.05.2022 23:06:13
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
