Ти наче свіжий подих надії,
Для приречених на щоденне вмирання,
Висушуєш сльози, що гойдались на вії,
Коли плакало серце від болю й незнання.
Поезіє, ти провісник перемоги життя,
Барви, якого нам приносиш в дарунок,
Приходиш і відновлюєш у серці биття,
Яке скуштувало гіркий буденності трунок.
Підносиш наш дух до осель ти Творця,
Який удостоїв нас у слові горіти,
Знеможену душу перетворив на співця,
Щоб не дати їй серед мороку світу зітліти.
