Вона благала дати крила,
Злетіти з клітки - в височінь,
Щоночі ніжно тріпотіла
В пастельнім блюзі сновидінь.
*
Сочилася живим джерельцем
В пустелі висохлих оаз,
Сльозинкою текла у серці
Від ран обманів, зрад, обра́з...
*
Благала відпустити в небо,
І сяйва взяти у Світил,
Напитись сонця теплим медом,
І втілитись, набувши сил.
*
Та все приречено вмирала,
В ярмі буденного життя...
Самотня, зраджена, зів'яла, -
Пішла байдуже в небуття...
+ + +
Порожнє серце - як могила,
Там - епітафія проста :
ВОНА БЛАГАЛА ДАТИ КРИЛА...
ЖИТТЯ БЕЗ МРІЇ - ПУСТОТА...
