В долині мумі-тролів спокій.
Виблискує під сонцем річка,
в ній яблука червонощокі
пливуть, немов святкова стрічка,
будинок тягнеться угору,
скидає ніч, вдягає ранок,
готує павучкам комору -
складає мешкання із банок
А ґанок спить, і тихо-тихо.
Лише, заждіть, не варто снити!
Щось миготить... Собі на лихо
валізку хтось забув закрити...
Гемуль прокинувся раніше
(він все шукав собі цикорій -
в колекцію, щоб найгарніший!),
ходив-бродив собі поволі.
Нарешті екземпляр знайшовся -
блакитна квітка, сильний корінь,
листок так гарно розійшовся,
так симетрично!
Що за промінь?
Червоний? На зеленій жилці?!
Він невдоволено запирхав,
все викинув десь на стежинці,
стояв сердитий, важко дихав,
і раптом дивиться - на сукні
вогняні фарби на воланах...
Гемуль хапав сліди нечутні,
кружляв і падав у тюльпанах,
і все ловив малу жарину
на білих торочках, невпинно,
коли подумав: "Цю рослину
в гербарій взяти, неодмінно!"
Він ще ходив біля будинку,
розгублений, шукав по клумбах
(затупав кожну там травинку,
ото нагрів же собі чуба!),
аж поки не заліз за стіну
у живоплетову гущавінь,
де тицьнув носом по рубіну
й побачив променистий камінь -
на нього впав гарячий вогник
і спогади збудив червоні,
Гемуль - добропорядний змовник -
тихенько сів і склав долоні
У королівському рубіні,
захованому до валізки,
гуляли знов багряні тіні,
виднілися на гранях дрізки:
і милих мешканців долини,
і Чупслі з Тряслею в шухляді,
Мари на крижаній стежині,
і Мумі-мами на леваді
Відкрита Чмихова фіранка,
з Ондатрових книжок закладки,
бузок, що пахне біля ґанку,
і теплі яблучні оладки,
і загалом усе навколо,
що вже було, чи є, чи буде,
рубіну світло розкололо
й сховало у червоні груди...
Схилився вечір, солнце гасло,
фігури меркли і зникали,
Гемуля шепіт: "Це прекрасно...",
коли видіння проминали
Захоплений, він тихо мовив:
"Яку ти розповідь складаєш,
зі спогадів, що собі зловиш...
Ти ж теж колекцію збираєш!
І як я цього не помітив?
Співбрате по біді! До речі,
я не дозволю тобі скніти!"
Гемуль поклав рубін на плечі,
відніс у гостьову кімнату
на другий поверх, вклав дбайливо
на підвіконня в шаль кошлату,
й заснув, замислившись мрійливо...
Тепер рубін завжди на сонці,
усі з долини його знають -
лежить і блискає з віконця
червоним світлом грані грають,
і Чупсля з Тряслею вже звикли,
живуть із ним в кімнаті разом,
коли ж вони раптово зникли -
рубін їх згадував щоразу
І променисте миготіння
щоразу милувало очі -
він зберігав нові видіння,
складав і розглядав щоночі.
(до повісті "Капелюх Чарівника" Туве Янссон)
ID:
955261
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.08.2022 11:05:15
© дата внесення змiн: 04.08.2022 09:59:39
автор: 3^4
Вкажіть причину вашої скарги
|
